Чи бував Іван Франко на Свалявщині?
- 16-02-2017, 12:40
- Новини / Свалявщина / Культура / Суспільство
- 0
- 473
Із цього приводу якщо й існує одностайна душа вчених, то аж ніяк ще не факт, що великий Каменяр стовідсотково мандрував теперішнім Закарпаттям. Проштампованих та із печатками відряджень тоді не було, які могли достовірно пролити світло з цього питання, тож його перебування у Стройному – загадка для вчених-франкознавців, краєзнавців, журналістів, істориків ще навіть і дотепер.
Отже, насправді сказати важко, Іван Франко на Закарпатті був чи ні. Бо немає певних свідчень ані першого, ані вірогідних джерел другого. До всіх нині існуючих аргументів свій додав і лікар санаторію „Поляна” Валерій Коростельов. На його переконання, найвидатніший галичанин, найвизначніший поет-перекладач шевченківської епохи, філософ-публіцист, геній українського слова таки подорожував у нашому краї, у селі Стройному в тому числі. Схоже, його думка визріла на основі цілої низки фактів і спогадів, а також легенд, допущень, переказів тощо.
Стосовно самої поїздки відомого вченого-літератора в часових рамках, то вона могла припасти на кінець позаминулого століття – 1889-1895 рр. Пізніше Каменяр занедужав і вже менше хотілося роз’їжджати у творчих пошуках, а наприкінці свого життя і взагалі був прикутий до ліжка.
Ось що пише з приводу ймовірного стройненського гостювання І. Франка. В. Коростельов у районній газеті „Вісті Свалявщини” у серпні 2014 р.: „Йшов 1966 рік. Я тоді вчився у п’ятому класі. Саме готувалося до друку багатотомне академічне видання „Історія міст і сіл України Закарпатська область”. Том про наш край, який вийшов українською та російською мовами, писали кращі його науковці, найліпші знавці закарпатської минувшини, зокрема, учені УжНУ та історики з регіонів. Тож і батькові, як історику за фахом, доручили зібрати матеріал про село Стройне, де він працював…”
Як розповідає далі В. Коростельов, відомостей про давню історію цього унікального закарпатського села, що має таку колоритну, незвичну, особливу та неабияку назву, ні в кого не збереглося. Хоча доводилося чути, мовляв, у когось існує якась церковна книга, де гарно та повно описано стройненське минуле. Отож його батько Олександр ходив після уроків від хати до хати й, розмовляючи зі старожилами, окремі їхні спогади заносив у зошит Малий Валерій також йшов із ним, бо вже з дитинства його цікавила історія краю: люди, події, дати, факти, спогади, місцевий колорит тощо. В одній дерев’яній хижці зустріли сивого старенького дідуся, який сидів на лавиці. Запам’ятав: підлога у хаті була глиняною. Древній дідусь хоча й мав за дев’яносто, але вразив ясним розумом, світлою пам’яттю та змістовними розповідями-спогадами. У селі називали його «старий Попович», тож від балакучо-говіркого, акуратно-милого, сивочолого та сухенького дідка гості довідалися, що колись давно місцевого священика відвідав Іван Франко.
Одразу ж виникло чимало запитань: був це Франко чи ні? А може, дещо забуто та переплутано? У кого запитати, хто міг бути свідком цієї неординарної події? Бо сказане – ще не доказ, а тільки допущення гарного та привітного старожила, який, між іншим, мав бути молодший од відомого письменника на років 15-20. Образ Франка у пам’яті дідусь зберіг як людини вже немолодої. Тим паче, письмових здогадок, звісно, не збереглося. Але саме цю новину із уст в уста переказували мешканці села. Ніби у Стройному, у хаті священика, він тоді и заночував. А дідусь у своїй молодості був сусідом того панотця. Ще запам’ятав, ніби письменник був не сам – з кількома особами (очевидно, їздовий-писар і якийсь приятель). Можливо, що із ним у ці краї поїхав відомий український мовознавець і фольклорист Володимир Гнатюк. Між іншим, про поїздку останнього відомостей є більше. «Певно, для мене, тоді ще школяра сільської восьмирічки, це прізвище чимось особливим не вирізнялося. Про творчість і геніальність як самого Каменяра, так і Гнатюка я дізнався дещо згодом, коли подорослішав і вже вчився в університеті», – наголошує автор невеличкого газетного спогаду.
Але час минав, і вже з довідкових джерел стало відомо, що наприкінці ХІХ століття великий поет і громадський діяч Австро-Угорщини Іван Якович Франко таки відвідував населені пункти Воловецького району. Зокрема, за припущеннями окремих львівських і закарпатських пошуковців, у 1889 році він навістив село Верб’яж, у жовтні 1895-го побував навіть у Скотарському, коли повертався з Будапешта. Щоправда, сталося це вже буцімто після відвідин Стройного. Між іншим, сюди Каменяр міг прибути до відомого громадського діяча, історика, етнографа, публіциста, перекладача Юрія Жатковича (не плутати з юристом Григорієм Жатковичем, уродженцем Голубиного та першим губернатором Підкарпатської Русі), який приблизно у тому періоді у Стройному був священиком.
Є допущення, що угорською мовою переклав навіть деякі твори Франка, найперше його наукові праці та публіцистику. Між іншим, відомий літератор-митець І. Франко у листі до вченого Михайла Драгоманова писав, що зацікавлений побувати в Білках, а це на Підкарпатстькій Русі, «…про котрі писано мені, що у них і досі задержалась якась стара форма земельної общини, і то мабуть, чи не заснована на спільній управі поля”. Можливо, що поет відвідав навіть Білки, а по дорозі завітав до стройненського священика, про якого багато чув від інших тогочасних просвітителів. Або ж навпаки ідучи у Білки, зупинився у Стройному. Це село у ті давнішні часи було осередком тогочасного просвітницького життя. Шкода, що реальних чи точніших, у тому числі письмових, згадок або джерел про цю мандрівку не залишилося. Є тільки думка-здогадка.
У цьому плані на основі осягнутих й добутих даних, прочитаного, визріла ще одна гіпотеза з приводу Франкової подорожі. Почнемо з того, що уродженцем с. Малої Мартинки, як відомо, був також знаний етнограф, журналіст, видавець публіцист, громадський та освітній діяч Євген Фенцик. Він помер у 1904 р. та похований ніби у Горінчеві (Хустський район), але у Стройному, Дусині та інших селах довго правив службу Божу для греко-католиків. Свого часу освіту здобував у найпрестижніших богословських навчальних закладах Європи, студіював курси навіть у Віденському університеті, в якому часто бував Іван Франко. Галичанин тут, і про це мало хто відає, писав докторську дисертацію та захищав її. А у Скотарське останній міг потрапити ще і з тієї причини, що там працювала педагогом донька Є. Фенцика. Запам’яталася як вельми вродлива та красива жінка. Натомість І. Франко і на цьому поприщі мав успіхи та міг закохатися в цю чарівницю. Напрошується припущення, що батько міг попрохати Франка, аби той по дорозі до Львова заїхав чи зупинився та передав не стільки усний привіт, але й певну літературу (Фенцик видавав журнали і за його авторства вийшло аж п ять підручників із різних предметів, що свідчить про різнобічні інтереси та ерудицію нашого земляка). Отже, такій просьбі Франко міг неабияк зрадіти.
Із приводу написаного слід сказати, що у львівських бібліотеках є рідкісні твори Івана Панькевича, який теж складає докупи всі ці факти та формує один із вояжів великого письменника по той бік Карпат (на Закарпаття) у таку собі логічну канву. Ужгородський професор Сергій Федака цією темою хоча детально не займався, але допускає, що Франко теоретично таки міг бувати на Свалявщині. Хоча б із огляду на те, що вона є малою батьківщиною таких володарів верховинського духу, а на той час ще й освічених постатей, як Юрій Венелін-Ґуца, Євген Фенцик. Юрій Жаткович тощо. Із останніми двома на той час ще живими особами хотів познайомитися. А про тих, хто вже відійшов у засвіти, мав намір почути побільше, що згодом поповнило б сюжетну лінію його творів. І взагалі, Франко любив описувати життя горян, тож його перебування на Свалявщині значно подвоїло б знання у цьому аспекті.
– Минули роки, – згадує В. Коростельов, – і ця історія, можливо, канула б у Лету, якби не один промовистий випадок, що трапився зі мною уже дещо згодом. Отже, влітку 2013-го я зустрів давню знайому пані Гісем (за чоловіком – Гора), яка народилася та закінчила восьмирічку в Стройному. Жінка розповіла, що її дідусь писав історію Стройного від самого початку його заснування. У своїй хроніці він також згадав той факт, що місцевого духівника та знаного історика-етнографа Ю. Жатковича відвідав письменник І. Франко. А ще акцентувала: гостем Стройного був також літературознавець Володимир Гнатюк, який у багатьох закарпатських селах, особливо на Верховині, записував казки, легенди, перекази. Про це також дізналася від свого дідуся. Останнім міг бути на той час 92-річний строй-ненець. до якого ми ходили з батьком у 60-их роках.
До речі, у томі «Історії міст і сіл Української PCP. Закарпатська область” таки є маленька та малопомітна стаття про це невеличке село на Свалявщині. Але ані слова, що тут жив і творив Ю. Жаткович (він хоча й народився на Ужгородщині, але помер і похований у селі Стройному, де на одній із будівель йому встановлено меморіальну дошку), як до нього приїжджали І. Франко, В. Гнатюк тощо. Немає і автора цього розділу, а про О.Коростельова, якому було доручено збирати фактаж про минуле рідного краю, також ніякої згадки. Між іншим, про можливий приїзд на Закарпаття титана слова та вільнодумця Івана Франка згадують у своїх дослідженнях вчені Ужгородського національного університету, зокрема, професори-франкознавці Сергій Федака, Роман Офіцинський і авторитет дещо старшого покоління Олег Мазурок. Слід сказати, що чимало змістовних досліджень написав свалявський краєзнавець, історик і знаний освітянин Йосип Долинич зі Сваляви. Певно, що є й інші життєві спогади з цього приводу, але всіх не назвеш та заодно не зшиєш.
Словом, підсумовуючи франкознавчу дискусію, можна сміливо твердити: славетний учений і геній літературної мислі Іван Франко, ім’ям якого названо один із найкращих вузів Центральної Європи у Львові (вже не кажучи про вулиці, площі, бульвари міст і селищ) таки топтав стежки, дороги та плаї у закарпатськім краї. Колись, можливо, стануть відомі й інші миттєвості про його приїзди, зустрічі з краянами нашої області, у Стройному в тому числі. Але це можливе лише за умови, що будуть повністю опрацьовані архіви (навіть засекречені, якщо такі й були) та інша епістолярна спадщина як великого Каменяра, так і В. Гнатюка про зустрічі із нашими земляками, листування з ними тощо. На користь тези про перебування на нашій землі свідчить також масштабне відзначення 160-річчя І. Франка у м. Сваляві, де йому споруджено пам’ятник. Як відомо, тогоріч у масштабному ювілейному торжестві взяв також участь закарпатський губернатор Геннадій Москаль.
З яких це підстав? Раніше цього не робив жоден голова ОДА. Можливо, очільника краю хтось таки переконав, що факт приїзду на Свалявщину геніального І.Франка має місце. Та ще й Свалява-чи не єдиний райцентр, де цьому галичанину-революціонеру стоїть монумент. Зважаючи на ці міркування й допущення, виникає ще одна думка-ідея: а чому б одній із шкіл міста (нехай навіть Стройненській) не присвоїти ім’я Івана Франка? В області, наскільки знаю, навчальних закладів з іменем невмирущого Каменяра та генія слова немає. Навіть „шевченкових” учбових закладів усього три – в Ужгороді, Мукачеві та Берегові. Можна лишень уявити, на яке патріотичне свято перетворився б захід із нагоди присвоєння тій чи іншій школі ім’я І. Я. Франка, скільки гостей із сусідньої Галичини прибуло б розділити з нами цю радість.
І взагалі, на Свалявщині, як мені видається, немає жодного навчального закладу, який носив би прізвище видатного земляка чи славетного українця. Чому б, приміром, не присвоїти ім’я Венеліна-Гуци Тибавській дев’ятирічці? Вулиці ж названі на його честь, є відповідні пам’ятники, барельєфи. Так краще долучати юнаків і дівчат до вивчення безцінної минувшини рідного краю. Варто подумати над цим питанням.
Ось такі наразі в мене визріли думки після прочитаного у «Вістях Свалявщини» есе лікаря із Поляни В. Коростельова про те, чи міг бути гостем Срібної Землі величний і шанований усім прогресивним людством автор творів «Борислав сміється» та «Захар Беркут», справжній будитель, просвітитель, істинний український громадський діяч і політик, який за собою залишив пам’ять на віки у 50 виданих томах. Іван Франко.
Михайло Папіш. “Вісті Свалявщини”
Отже, насправді сказати важко, Іван Франко на Закарпатті був чи ні. Бо немає певних свідчень ані першого, ані вірогідних джерел другого. До всіх нині існуючих аргументів свій додав і лікар санаторію „Поляна” Валерій Коростельов. На його переконання, найвидатніший галичанин, найвизначніший поет-перекладач шевченківської епохи, філософ-публіцист, геній українського слова таки подорожував у нашому краї, у селі Стройному в тому числі. Схоже, його думка визріла на основі цілої низки фактів і спогадів, а також легенд, допущень, переказів тощо.
Стосовно самої поїздки відомого вченого-літератора в часових рамках, то вона могла припасти на кінець позаминулого століття – 1889-1895 рр. Пізніше Каменяр занедужав і вже менше хотілося роз’їжджати у творчих пошуках, а наприкінці свого життя і взагалі був прикутий до ліжка.
Ось що пише з приводу ймовірного стройненського гостювання І. Франка. В. Коростельов у районній газеті „Вісті Свалявщини” у серпні 2014 р.: „Йшов 1966 рік. Я тоді вчився у п’ятому класі. Саме готувалося до друку багатотомне академічне видання „Історія міст і сіл України Закарпатська область”. Том про наш край, який вийшов українською та російською мовами, писали кращі його науковці, найліпші знавці закарпатської минувшини, зокрема, учені УжНУ та історики з регіонів. Тож і батькові, як історику за фахом, доручили зібрати матеріал про село Стройне, де він працював…”
Як розповідає далі В. Коростельов, відомостей про давню історію цього унікального закарпатського села, що має таку колоритну, незвичну, особливу та неабияку назву, ні в кого не збереглося. Хоча доводилося чути, мовляв, у когось існує якась церковна книга, де гарно та повно описано стройненське минуле. Отож його батько Олександр ходив після уроків від хати до хати й, розмовляючи зі старожилами, окремі їхні спогади заносив у зошит Малий Валерій також йшов із ним, бо вже з дитинства його цікавила історія краю: люди, події, дати, факти, спогади, місцевий колорит тощо. В одній дерев’яній хижці зустріли сивого старенького дідуся, який сидів на лавиці. Запам’ятав: підлога у хаті була глиняною. Древній дідусь хоча й мав за дев’яносто, але вразив ясним розумом, світлою пам’яттю та змістовними розповідями-спогадами. У селі називали його «старий Попович», тож від балакучо-говіркого, акуратно-милого, сивочолого та сухенького дідка гості довідалися, що колись давно місцевого священика відвідав Іван Франко.
Одразу ж виникло чимало запитань: був це Франко чи ні? А може, дещо забуто та переплутано? У кого запитати, хто міг бути свідком цієї неординарної події? Бо сказане – ще не доказ, а тільки допущення гарного та привітного старожила, який, між іншим, мав бути молодший од відомого письменника на років 15-20. Образ Франка у пам’яті дідусь зберіг як людини вже немолодої. Тим паче, письмових здогадок, звісно, не збереглося. Але саме цю новину із уст в уста переказували мешканці села. Ніби у Стройному, у хаті священика, він тоді и заночував. А дідусь у своїй молодості був сусідом того панотця. Ще запам’ятав, ніби письменник був не сам – з кількома особами (очевидно, їздовий-писар і якийсь приятель). Можливо, що із ним у ці краї поїхав відомий український мовознавець і фольклорист Володимир Гнатюк. Між іншим, про поїздку останнього відомостей є більше. «Певно, для мене, тоді ще школяра сільської восьмирічки, це прізвище чимось особливим не вирізнялося. Про творчість і геніальність як самого Каменяра, так і Гнатюка я дізнався дещо згодом, коли подорослішав і вже вчився в університеті», – наголошує автор невеличкого газетного спогаду.
Але час минав, і вже з довідкових джерел стало відомо, що наприкінці ХІХ століття великий поет і громадський діяч Австро-Угорщини Іван Якович Франко таки відвідував населені пункти Воловецького району. Зокрема, за припущеннями окремих львівських і закарпатських пошуковців, у 1889 році він навістив село Верб’яж, у жовтні 1895-го побував навіть у Скотарському, коли повертався з Будапешта. Щоправда, сталося це вже буцімто після відвідин Стройного. Між іншим, сюди Каменяр міг прибути до відомого громадського діяча, історика, етнографа, публіциста, перекладача Юрія Жатковича (не плутати з юристом Григорієм Жатковичем, уродженцем Голубиного та першим губернатором Підкарпатської Русі), який приблизно у тому періоді у Стройному був священиком.
Є допущення, що угорською мовою переклав навіть деякі твори Франка, найперше його наукові праці та публіцистику. Між іншим, відомий літератор-митець І. Франко у листі до вченого Михайла Драгоманова писав, що зацікавлений побувати в Білках, а це на Підкарпатстькій Русі, «…про котрі писано мені, що у них і досі задержалась якась стара форма земельної общини, і то мабуть, чи не заснована на спільній управі поля”. Можливо, що поет відвідав навіть Білки, а по дорозі завітав до стройненського священика, про якого багато чув від інших тогочасних просвітителів. Або ж навпаки ідучи у Білки, зупинився у Стройному. Це село у ті давнішні часи було осередком тогочасного просвітницького життя. Шкода, що реальних чи точніших, у тому числі письмових, згадок або джерел про цю мандрівку не залишилося. Є тільки думка-здогадка.
У цьому плані на основі осягнутих й добутих даних, прочитаного, визріла ще одна гіпотеза з приводу Франкової подорожі. Почнемо з того, що уродженцем с. Малої Мартинки, як відомо, був також знаний етнограф, журналіст, видавець публіцист, громадський та освітній діяч Євген Фенцик. Він помер у 1904 р. та похований ніби у Горінчеві (Хустський район), але у Стройному, Дусині та інших селах довго правив службу Божу для греко-католиків. Свого часу освіту здобував у найпрестижніших богословських навчальних закладах Європи, студіював курси навіть у Віденському університеті, в якому часто бував Іван Франко. Галичанин тут, і про це мало хто відає, писав докторську дисертацію та захищав її. А у Скотарське останній міг потрапити ще і з тієї причини, що там працювала педагогом донька Є. Фенцика. Запам’яталася як вельми вродлива та красива жінка. Натомість І. Франко і на цьому поприщі мав успіхи та міг закохатися в цю чарівницю. Напрошується припущення, що батько міг попрохати Франка, аби той по дорозі до Львова заїхав чи зупинився та передав не стільки усний привіт, але й певну літературу (Фенцик видавав журнали і за його авторства вийшло аж п ять підручників із різних предметів, що свідчить про різнобічні інтереси та ерудицію нашого земляка). Отже, такій просьбі Франко міг неабияк зрадіти.
Із приводу написаного слід сказати, що у львівських бібліотеках є рідкісні твори Івана Панькевича, який теж складає докупи всі ці факти та формує один із вояжів великого письменника по той бік Карпат (на Закарпаття) у таку собі логічну канву. Ужгородський професор Сергій Федака цією темою хоча детально не займався, але допускає, що Франко теоретично таки міг бувати на Свалявщині. Хоча б із огляду на те, що вона є малою батьківщиною таких володарів верховинського духу, а на той час ще й освічених постатей, як Юрій Венелін-Ґуца, Євген Фенцик. Юрій Жаткович тощо. Із останніми двома на той час ще живими особами хотів познайомитися. А про тих, хто вже відійшов у засвіти, мав намір почути побільше, що згодом поповнило б сюжетну лінію його творів. І взагалі, Франко любив описувати життя горян, тож його перебування на Свалявщині значно подвоїло б знання у цьому аспекті.
– Минули роки, – згадує В. Коростельов, – і ця історія, можливо, канула б у Лету, якби не один промовистий випадок, що трапився зі мною уже дещо згодом. Отже, влітку 2013-го я зустрів давню знайому пані Гісем (за чоловіком – Гора), яка народилася та закінчила восьмирічку в Стройному. Жінка розповіла, що її дідусь писав історію Стройного від самого початку його заснування. У своїй хроніці він також згадав той факт, що місцевого духівника та знаного історика-етнографа Ю. Жатковича відвідав письменник І. Франко. А ще акцентувала: гостем Стройного був також літературознавець Володимир Гнатюк, який у багатьох закарпатських селах, особливо на Верховині, записував казки, легенди, перекази. Про це також дізналася від свого дідуся. Останнім міг бути на той час 92-річний строй-ненець. до якого ми ходили з батьком у 60-их роках.
До речі, у томі «Історії міст і сіл Української PCP. Закарпатська область” таки є маленька та малопомітна стаття про це невеличке село на Свалявщині. Але ані слова, що тут жив і творив Ю. Жаткович (він хоча й народився на Ужгородщині, але помер і похований у селі Стройному, де на одній із будівель йому встановлено меморіальну дошку), як до нього приїжджали І. Франко, В. Гнатюк тощо. Немає і автора цього розділу, а про О.Коростельова, якому було доручено збирати фактаж про минуле рідного краю, також ніякої згадки. Між іншим, про можливий приїзд на Закарпаття титана слова та вільнодумця Івана Франка згадують у своїх дослідженнях вчені Ужгородського національного університету, зокрема, професори-франкознавці Сергій Федака, Роман Офіцинський і авторитет дещо старшого покоління Олег Мазурок. Слід сказати, що чимало змістовних досліджень написав свалявський краєзнавець, історик і знаний освітянин Йосип Долинич зі Сваляви. Певно, що є й інші життєві спогади з цього приводу, але всіх не назвеш та заодно не зшиєш.
Словом, підсумовуючи франкознавчу дискусію, можна сміливо твердити: славетний учений і геній літературної мислі Іван Франко, ім’ям якого названо один із найкращих вузів Центральної Європи у Львові (вже не кажучи про вулиці, площі, бульвари міст і селищ) таки топтав стежки, дороги та плаї у закарпатськім краї. Колись, можливо, стануть відомі й інші миттєвості про його приїзди, зустрічі з краянами нашої області, у Стройному в тому числі. Але це можливе лише за умови, що будуть повністю опрацьовані архіви (навіть засекречені, якщо такі й були) та інша епістолярна спадщина як великого Каменяра, так і В. Гнатюка про зустрічі із нашими земляками, листування з ними тощо. На користь тези про перебування на нашій землі свідчить також масштабне відзначення 160-річчя І. Франка у м. Сваляві, де йому споруджено пам’ятник. Як відомо, тогоріч у масштабному ювілейному торжестві взяв також участь закарпатський губернатор Геннадій Москаль.
З яких це підстав? Раніше цього не робив жоден голова ОДА. Можливо, очільника краю хтось таки переконав, що факт приїзду на Свалявщину геніального І.Франка має місце. Та ще й Свалява-чи не єдиний райцентр, де цьому галичанину-революціонеру стоїть монумент. Зважаючи на ці міркування й допущення, виникає ще одна думка-ідея: а чому б одній із шкіл міста (нехай навіть Стройненській) не присвоїти ім’я Івана Франка? В області, наскільки знаю, навчальних закладів з іменем невмирущого Каменяра та генія слова немає. Навіть „шевченкових” учбових закладів усього три – в Ужгороді, Мукачеві та Берегові. Можна лишень уявити, на яке патріотичне свято перетворився б захід із нагоди присвоєння тій чи іншій школі ім’я І. Я. Франка, скільки гостей із сусідньої Галичини прибуло б розділити з нами цю радість.
І взагалі, на Свалявщині, як мені видається, немає жодного навчального закладу, який носив би прізвище видатного земляка чи славетного українця. Чому б, приміром, не присвоїти ім’я Венеліна-Гуци Тибавській дев’ятирічці? Вулиці ж названі на його честь, є відповідні пам’ятники, барельєфи. Так краще долучати юнаків і дівчат до вивчення безцінної минувшини рідного краю. Варто подумати над цим питанням.
Ось такі наразі в мене визріли думки після прочитаного у «Вістях Свалявщини» есе лікаря із Поляни В. Коростельова про те, чи міг бути гостем Срібної Землі величний і шанований усім прогресивним людством автор творів «Борислав сміється» та «Захар Беркут», справжній будитель, просвітитель, істинний український громадський діяч і політик, який за собою залишив пам’ять на віки у 50 виданих томах. Іван Франко.
Михайло Папіш. “Вісті Свалявщини”
